У запропонованому матеріалі, написаному спеціально для „З.С.”, провідний канадський учений аналізує, як події в Грузії вплинули на геополітичні завдання України.

Автор академічних наукових праць проводить паралель між Мюнхенською угодою, підписаною 70 років тому, і цьогорічним російсько-грузинським бліцкрігом.

Над розробкою Європейської хартії регіональних мов або мов меншин органи Ради Європи працювали понад 35 років (з 1957 по 1992 рік).

Девід Марплз – відомий канадський вчений українського походження – продовжує ділитися з читачами „З.С.” своїми міркуваннями щодо процесів, які відбуваються на пострадянському просторі. Професор історії університету Альберти м. Едмонтон (Канада) у своїй статті „Білорусь – майбутнє з Росією чи без” аналізує сьогоднішній стан справ у білорусько-російських відносинах. Ця публікація присвячена причинам і наслідкам нещодавнього погіршення взаємин між Білоруссю і Російською Федерацією, якими вони побачилися канадському досліднику.

Занепокоєння Росії можливим (поки що в не надто близькій перспективі) вступом України до НАТО, російська енергетична дипломатія, кремлівське бачення пострадянського простору перетворилися на предмет постійних досліджень науковців, які намагаються зрозуміти та змоделювати на перспективу геостратегічні пріоритети Російської Федерації. Традиційною є теза про історичну інерцію Росії, її великодержавні амбіції, що обумовлюють взаємодією з іншими центрами (США чи ЄС) на українському напрямі російських геостратегічних інтересів.

На обраного в травні 2007 р. Президента Франції Ніколя Саркозі покладалося багато сподівань як в самій Франції, так і поза її межами. Від нього очікували якщо не кардинальних змін у внутрішньому та зовнішньому курсі країни, то принаймні нового імпульсу в здійсненні структурних реформ в економіці та позиціонуванні Франції на міжнародній арені.

Нинішня асиметрія у відносинах між США та ЄС стала об’єктом пильної уваги як дослідників, так і практиків міжнародних відносин. Американська політика односторонньої дії (унілатералізму), до якої США вдаються особливо інтенсивно в рамках боротьби з тероризмом, викликає занепокоєння не тільки в країнах ЄС.

У статті висвітлюються основні політичні тенденції,що мали місце в Росії напередодні президентських виборів, а також аналізуються перспективи подальшого розвитку країни протягом терміну президентства Д. Мєдвєдєва. Автор статті, доцент кафедри Міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка розмірковує про можливі напрями еволюції поведінки Російської Федерації на міжнародній арені після виборів. Автор аргументовано визначає основні детермінанти зовнішньої політики та ключові її завдання, зокрема щодо пострадянського простору та щодо України. Стаття пропонує декілька ймовірних сценаріїв розвитку українсько-російських відносин після входження на посаду нового російського президента.

The Putin presidency has now reached the end of its second term. Under Putin, Russia has taken very specific steps toward creating a centralized state with a powerful leader. What are the prospects for the post-Putin regime? In what ways has Russia changed under his rule and what steps is it likely to take under the dual rule of President Dmitry Medvedev and Prime Minister Putin? What precisely is Putinism and will Russia’s next president continue in the footsteps of the former president, soon-to-be prime minister, Vladimir Putin?

У Москві 10–11 березня 2008 року під керівництвом Центру політичних і міжнародних досліджень, міжнародної Федерації миру та злагоди та Російської асоціації політичної науки пройшла міжнародна конференція „Безпека Центральної Азії: інтереси Росії та Європи”.

Представництво Генерального Секретаря Ради Європи в Україні з координації програм співробітництва з Україною, відділ НУО та громадянського суспільства Секретаріату Ради Європи, Представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні та Лабораторія законодавчих ініціатив провели конференцію „Конституційна реформа та консолідована демократія: роль громадянського суспільства, влади та опозиції”. Спеціально для участі в дискусії українських правників і політиків щодо шляхів українського конституційного процесу до Києва прибув заступник Секретаря Венеціанської комісії Томас МАРКЕРТ. І виглядало символічним, що організатори круглого столу зібрали його учасників саме у Венеціанському залі столичного готелю „Русь”. І ініціатори проведення термінових конституційних змін в Україні, і їх опоненти, були єдиними в тому, що широкоформатне обговорення цієї проблеми життєво необхідне, що чинний Основний Закон України містить певні вади, а також, що найбільша проблема як українського політикуму, так і соціуму – у порушенні конституційних норм. Ця спільність і стало хорошою базою для проведення подальшої дискусії, яку підігрівали різні думки щодо плану ухвалити новий Основний Закон на Всеукраїнському референдумі.

Польський Сейм під час засідання 7 вересня згідно зі статтею 93 Конституції Польщі прийняв рішення про саморозпуск. Того самого дня Президент Лех КАЧИНСЬКИЙ призначив на 21 жовтня дострокові позачергові вибори до польського парламенту. Це рішення є наслідком урядової кризи, яка мала місце в Польщі впродовж останніх місяців.

Ще давні люди казали, що істину можна знайти лише в порівнянні. І саме шляхом порівняння підготовки до виборів в Україні хочу подивитися на вибори в її західної сусідки — Польщі. Тим паче, що вони мають одну спільну рису — відбуваються перед визначеним Конституцією терміном їх проведення. Хоча Україна вже один раз проводила, у 1994 році, такі вибори, проте нині частина українських політиків не сприймає самого факту розпуску парламенту.

2007 рік був відзначений активізацією політичного життя в Туреччині. Створена у 2001 році Партія справедливості та відродження (ПСВ) здобула перемогу на паламентських виборах 22 липня 2007 року, набравши 46% голосів виборців. Це дало їй можливість зайняти у Великих Національних Зборах Туреччини (ВНЗТ) 340 депутатських місць з 550-ти. На наступний день після виборів Голова ПСВ і діючий прем”єр-міністр Реджеп Тайіп Ердоган склав свої повноваження глави 59-го Уряду Турецької Республіки і отримав повноваження від президента Ахмеда Недждета Сезера на формування нового – 60-го уряду. Після затвердження складу уряду вже новообраним президентом – колишнім Віце-прем”єр-міністром, Міністром закордонних справ Абдуллахом Гюлем і погодження урядової програми у турецькому парламенті, новий кабінет міністрів на початку вересня приступив до виконання своїх обов”язків.

1 серпня 2007 р. було оприлюднено четвертий Указ Президента України про призначення позачергових виборів до Верховної Ради на 30 вересня 2007 року. Цим документом Віктор Ющенко обґрунтував проведення виборів неповноважністю парламенту й призначив 2 серпня початком передвиборної кампанії. На проведення виборів із Держбюджету передбачається виділити 356 мільйонів гривень. Які зміни очікують країну восени цього року? І чи відбудуться вони взагалі у внутрішній та зовнішній політиці, враховуючи незмінність попереднього складу політичних гравців? Чи зможе новий парламент утворити велику коаліцію? Астрологи переконують, що 30 вересня – сатанинський день, і нові депутати не зможуть знайти спільної мови. Якою буде країна на 17-му році своєї Незалежності, намагалися спрогнозувати аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир ГОРБАЧ, директор Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор КОГУТ та директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ.

На 62-й сесії Генеральної Асамблеї ООН планують розглянути питання, пов’язані із „замороженими конфліктами”, їхніми наслідками для міжнародної спільноти, її безпеки та розвитку. На пострадянському просторі чотири суб’єкти – Придністровська Республіка, Нагірний Карабах, Абхазія та Південна Осетія зробили заявку на статус нової суверенної держави. Як може позначитися на розвитку ситуації в країнах ГУАМ Косовський прецедент? Що спільного в походженні цих конфліктів та їхньому сьогоднішньому стані? Наскільки важлива роль зовнішніх чинників в породженні суперечок та які перспективи мирного вирішення проблем? Відповіді на ці запитання шукали учасники круглого столу, на який редакція „ЗС” запросила на філіжанку кави провідних фахівців у галузі конфліктології. Каву пили Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, директор Інституту зовнішньої політики Дипакадемії при МЗС України, Дмитро ЛЕВУСЬ, директор Центру суспільних досліджень „Український меридіан”, Ігор СОЛОВЕЙ, власний кореспондент Укрінформу в Російській Федерації, Андрій МІШИН, директор Інституту стратегічної політики.